Візитка Радивилова

    РАДИВИЛІВ - районний центр Рівненської області. У 1940 - 1992 роках - Червоноармійськ, до того - Радзивилів. Розташований на правому боці річки Слонівки, притоки Стиру, за 100 км на південний захід від м. Рівного, біля міжнародної траси Київ - Чоп.

    Уперше Радивилів згадується в документах Луцького замку в 1564 p. як маєток віленського воєводи Миколая Радзивілла, званого Чорним. Після Люблінської унії 1569 p. Радивилів у складі Кременецького повіту Волинського воєводства відійшов до Польщі, що й пояснює пізніше написання його назви - Радзивилів. Знахідки на території міста польських, чеських, німецьких монет XV-XVII ст. підтверджують, що тут велася міжнародна торгівля.

    У роки Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, в 1649 р. і 1651 p., у Радивилові побували загони селянсько-козацького війська. Повстанський загін сформували й місцеві українці.

    У 1672 p. містечко проїздом оглянув французький дипломат, німець за походженням Ульріх фон Вердум. Його запис у щоденнику - перший опис Радивилова, відомий нам. У 1775 p., через сто літ, у Радивилові налічувалося 146 будинків (для порівняння: в Дубні було 1127, Острозі - 765, Рівному-543).

    У 1795 p., коли Правобережна Україна була приєднана до Росії, Радивилів опинився на кордоні з Австрією й увійшов до Кременецького повіту Волинського намісництва, згодом - Волинської губернії. У містечку з"являються прикордонні війська, починає діяти митниця. Поряд із сільським господарством розвивається промисловість. У XIX ст. діяло 8 мануфактур: шкіряна, 2 цегельні, 3 свічкові, вапняна і гнутих меблів. З"явилися пивоварня та швейні майстерні. У 1863 p. у місті та біля нього відбулася одна із сутичок Польського повстання. У 1866 p. Радивилів став волосним центром, у 1870 p. йому присвоїли статус міста. У 1874 p. освячено новозбудовану церкву св. Олександра Невського, яка діє і нині. Прокладена в 1873 p. залізниця Здолбунів - Радивилів, яка невдовзі була з"єднана із залізничною мережею Австро-Угорщини, ще більше пожвавила життя міста. У 1910 р. у Радивилові проживало 14,6 тис. чоловік, налічувалося 845 будинків, було 20 вулиць. У роки Першої світової війни і пізніше місто опинялося в зоні запеклих бойових дій. Воно потрапляло до рук австро-німецьких, російсько-більшовицьких, польських військ. У роки української революції чимало жителів підтримали УНР, влившись у ряди захисників незалежності України. На міському кладовищі шанобливо доглядається братська могила полеглих патріотів.

    У 1920 - 1939 рр. Радивилів був під владою Польщі. Тут діяли осередки різних українських політичних організацій (КПЗУ, ОУН, "Просвіта", "Пласт"). У вересні 1939 р. прийшла Червона армія, місто, відійшовши до УРСР (у складі СРСР), стає райцентром. З 1941 р. налагоджено випуск районної газети. З 30 червня 1941 р. до 19 березня 1944 р. Радивилів перебував під німецько-фашистською окупацією. Значна кількість жителів міста й району вступила в Українську повстанську армію, боролася проти гітлерівців, затим - проти сталіністів. З фашистами билися і радивилівці, призвані на фронт. У 1942 р. німецькі окупанти стратили неподалік від Радивилова (хутір Пороховня) близько трьох тисяч євреїв, жителів міста. У боях при визволенні Радивилова і району від гітлерівців та при стримуванні їх контратак (а фронт біля міста спинився майже на 4 місяці) загинули понад 1600 воїнів різних національностей. На міському меморіалі Слави поховані Герої Радянського Союзу артилерист Опанас Волковенко, льотчики Андрій Демьохін, Микола Маркелов та артилерист Павло Стрижак (при визволенні Радивилова поліг тільки останній з них, інші загинули за нефронтових умов). У с. Підзамчому - могила Героя танкіста Михайла Четвертного.

    Після війни місто відбудовувалось, розвивалось. Його підприємства випускають меблі, швейні вироби, фурнітуру (для легкої промисловості), борошно тощо. У Радивилові бували письменники Григорій Сковорода (в 1745 і 1750 роках), Федір Глинка (1806), Оноре де Бальзак (1847 - 1850), Іван Франко (1891, 1909), Леся Українка (1891, 1893, 1895), Ісаак Бабель (1920), Улас Самчук (10-і p. i 1941), військові та політичні діячі Михайло Голенищев-Кутузов (1805 - 1806), Мирон Тарнавський (1914), Симон Петлюра (1920), Тарас Бульба-Боровець (1941), В"ячеслав Чорновіл (90-і р.) та інші. У місті народилися: дипломат Микола Гірс (1820 р.), комерсант і меценат Мойсей Гінсбург (1851), бібліограф Богдан Боднарський (1874), композитор Герман Жуковський (1913), єврейський поет Амір Гільбоа (1917). Тут жили й творили письменники Модест Левицький (у 1900 - 1912 р.) і Петро Козланюк (у 30-і р.); з 1838 р. командиром Волинської прикордонної бригади служив, живучи в Радивилові, приятель Пушкіна Петро Каверін, якому той присвятив два вірші і якого згадав у "Євгенії Онєгінє".

    На території нинішнього Радивилівського району, біля сіл Пляшева, Острів, відбулася одна з найбільших битв у Національно-визвольній війні українського народу - Берестецька битва 1651 р. Очевидно, на її місці восени 1846 р. побував Тарас Шевченко, свої враження він відобразив у вірші "Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?..". Нині тут - Державний історико-меморіальний заповідник "Поле Берестецької битви". У 1991 р., коли відзначалося 340-річчя битви, на Козацькі могили приїхали до півмільйона чоловік. Козацьким могилам приїздили вклонитися відомі політики Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Іван Плющ, Віктор Ющенко, Геннадій Удовенко, Левко Лук"яненко та ін. До пам"яток архітектури загальнодержавного значення, крім комплексу заповідника, віднесені церкви XVIII ст. у селах Коритному і Митниці.

    Герб Радивилова, затверджений у 1998 році, являє собою зображення мисливського ріжка зі срібними перев"язками як елементу родового герба князів Радзивіллів - у золотому полі, над ними синій сигль Р. Герб уписано в декоративний картуш, увінчаний срібною міською короною, що свідчить про статус поселення. Автори герба - Андрій Ґречило і Юрій Терлецький. Ті ж автори - і у герба Радивилівського району, затвердженого в 2003 році. Тут у червоному полі - покладені в перев"язі золоті шабля вістрям угору та ключ вушком униз, над ними - срібний лапчастий хрест, під ними - срібний мисливський ріжок із золотим ремінцем. Червоне поле з хрестом засвідчує приналежність території району до історичної Волині. Хрест і ключ указують на розташування Радивилівщини на перехресті давніх шляхів, на кордоні різних державних утворень та межі з теперішніми Львівською, Тернопільською та Волинською областями у складі Рівненської. Шабля символізує віковічну боротьбу за незалежність селянсько-козацького та повстанського роду. Ну, а мисливський ріжок - елемент герба Радивилова. Стилізована золота територіальна корона характеризує рослинність району.