Багато цікавої інформації про Радивилів і Радивилівський район дає
військова карта Російської імперії, яка створювалася в другій половині
ХІХ століття, – так звана триверстівка (на ній три версти довжини
припадали в позначенні на один дюйм: верста – 1066,8 метра, дюйм – 2,54
см). Топографічні зйомки місцевості, для нанесення на карту,
здійснювалися з 1846 року. А зміни вносилися до початку ХХ ст. – в
основному вони стосувалися позначення споруджуваних залізниць, змін у
назвах населених пунктів і кількості дворів у них. Побіжно проаналізуємо
карти Кременецького і Дубенського повітів Волинської губернії, точніше –
ті їх частини, які тепер відображають територію Радивилівського району
Рівненської області. По обох повітах є два варіанти карти, більш ранній,
який умовно датується 1867 роком, і більш пізній. У Кременецькому
повіті вони, ці варіанти карти, суттєво відрізняються вже хоча б тим, що
біля Радивилова на ранішому не позначена залізниця, а на пізнішому вона
вже є.
Насамперед впадає у вічі те, як змінилася система
шляхів у порівнянні з сьогоднішнім днем. Мандрівники зі сторони
Австро-Угорщини, тобто від Бродів, в’їздили лісами на Радзивилівську
Рогатку – прикордонний пункт пропуску, рухалися дорогою, яка існує й
тепер, біля Опарипсів, на півдорозі позначена цегельня, біля ставу з
півострівком, у місті – до повороту на Почаїв (та ж дорога, що й зараз)
або якщо трохи далі – на Крупецький шлях. Тим, хто їхав на Кременець,
потрібно було прямувати до Білої Криниці (нині вулиця Кременецька) з
цегельнею поблизу неї, повітовий шлях вів біля хутора Мелена південніше
Засова і хутора Крижеві Корчми північніше Копанів.
Крупецький
шлях від міста визначався як головний, за пригородом Балки, який
охоплював і територію теперішньої автостанції (там були казарми 12-го
Донського козачого полку) ще одна важлива дорога повертала ліворуч і
біля Баранного вела в напрямку Луцька. Перед Крупцем як самостійне село
позначено Старики (тепер вулиця Крупця біля молокозаводу). Біля церкви в
Крупці дорога різко завертала праворуч до центру села (ще 15 років тому
все тут так і було), а звідти вела до Михайлівки, Великого і Малого
Ситного. За Малим Ситним шлях розгалужувався, праворуч у напрямку Янівки
і Колонії Камінна Верба йшла дорога до Дубна, ліворуч виводила до
острівка на річці Пляшівці з руїнами Козинського замку, з Козина можна
було достатньо добрим шляхом їхати на Добриводку, Теслугів або в інший
бік, через Камінну Вербу до Кременця, або ж за польським цвинтарем у
Козині повертати на Вербу (дорога йшла трохи південніше розташованих
серед лісу Дубинів). Від Ситного до теперішнього козинського перехрестя і
далі до Гранівки ніякої дороги не позначено, а став від Пустих Іванів
тягнувся до Тарнавки. З появою залізничної станції Рудня-Почаївська від
неї проліг доволі людний шлях через Пляшеву (нині Жовтневе) до Божої
гори і далі – до Почаєва.
Опубліковані сайті "РАДИВИЛІВ.НЕТ"
фрагменти карт дають змогу кожному проаналізувати їх, зіставити з
теперішнім розташуванням населених пунктів. Про деякі скорочення: Х
означає «хутір», П – «пасіка», Ф – «фільварок» (маєток), «Кирп» –
цегельня, «Смол» – смолярня (пункт виготовлення смоли). Карти зберегли
назви забутих урочищ, лісів, сіл. Наприклад, ліс біля Радивилова в
сторону Білої Криниці звався Морковина (важко сказати, з яким
наголошуванням), на північ від Срібного були урочища Грядки, Хрільово,
Табака, існували на території теперішнього району села Сирнова,
Суходоли, Гуцмани, Семенюки, Чорна Лоза, Клин та ін., натомість на місці
теперішніх деяких сіл були тільки хутори або фільварки. У межах
населених пунктів достатньо хорошими орієнтирами слугують позначення
церков, кладовищ («Кл»), водяних млинів, річок, головних вулиць.
У районі Радивилова діяли прикордонні пости і, вірогідно, митні
переходи: Бугаївський, Клекотівський, Опарипсівський, Лев’ятинський,
Суходільський (село Суходоли існувало в лісі неподалік від Лев’ятина),
Грядний, Веселовський, Гайський, Бузовський (чотири останніх у районі
від Лев’ятинських Гаїв до Малого Гаю і Проказів), Дранчівський – з
відповідною мережею доріг. Радзивилівська Рогатка була головним місцем
перетину кордону.
Підготував Володимир ЯЩУК, краєзнавець, журналіст.