Генерал Лазовський: із забуття радивилівців
Намагання дізнатися якомога більше про минуле
Радивилова не залишаються безвідплатними. Якщо раніше в цьому неабияк
могли прислужитися старі книги, архівні документи, пожовклі фотознімки в
домашніх альбомах, то сьогодні на перше місце вийшов Інтернет: мої
блоги і персональні краєзнавчі сайти привертають увагу відвідувачів,
дають їм якусь необхідну інформацію, натомість дехто вважає за потрібне
поділитися доступними йому історичними відомостями про наш край.
Можливості для такого спілкування надають оприлюднена мною адреса
електронної пошти, сторінки відгуків на сайтах. До того ж щодня
спонтанний інформаційний потік Інтернету несе певну новизну й про минуле
Радивилова, треба тільки хотіти зайнятися пошуком і, як мовиться,
наполегливо відсіювати зерно від полови.
На мої сайти
звертаються, як правило, з запитами особистого характеру – розшукують
могили рідних, які загинули в ході воєнних бойових дій у районі
Червоноармійська (Радивилова), цікавляться архівами про родини,
встановлюють зв’язки з однофамільцями для з’ясування порідненості. Чим
можу, допомагаю, вичитую прізвища з надмогильних плит братських
кладовищ, дзвоню тим, хто можуть допомогти певною інформацією, одного
разу навіть вдалося знайти людину, яку розшукувала її родичка з Росії.
А одна кореспондентка на ім’я Ольга, побачивши фотографію колишнього
будинку офіцерського зібрання в Радзивилові (Радивилові), висловила
припущення, що її прадідусь сфотографований саме в цьому приміщенні.
Надісланий нею фотознімок цікавий тим, що був, за її словами, зроблений
саме в Радзивилові: «У свому домашньому архіві я знайшла давню
фотографію, якій понад 100 років. Справа в тому, що мій прадід Фурман
Фома Іванович був військовим, служив десь у Західній Україні. На
фотографії він зі своєю сімєю у маєтку Радзивилів Волинської губернії
1911 р. (так підписана фотографія), прабабуся розповідала, що вони
служили на кордоні, недалеко від Почаєва. Коли я подивилася на вашому
сайті старі фотографії, то помітила: будинок офіцерів дуже схожий на
той, що на фото мого дідуся».
З нового листа: «На фотографіі
Фома Іванович з дружиною Марією Антонівною і маленьким сином Михайлом, а
от хто та поважна пані та юнак, нам не відомо. Син Фоми Івановича все
життя прожив у с. Білий Камінь Вінницької області, пройшов війну і
працював шофером у рідному селі, помер 19 років тому. Його донька Ганна
Михайлівна є моєю мамою. Фома Іванович у 30-х роках працював секретарем
сільської Ради у селі, а пізніше податковим інспектором. Зараз я з своєю
сім’єю проживаю на тому обійсті, де жив Фома Іванович, до речі, мій
син, якому 23 роки, дуже на нього схожий».
Погони Фоми
Івановича з цифрою «18» вказують, що служив він у 18 Волинській
прикордонній бригаді – така справді стояла в прикордонному Радзивилові.
Нашивки засвідчують, що, вірогідно, мав звання унтер-офіцера. Ну, а
місце зйомки цілком схоже на інтер’єр будинку офіцерського зібрання.
Наше місто у ХІХ – на початку ХХ століття мало більше населення, ніж
має тепер, – за рахунок митників та їхніх сімей, військовослужбовців 12
Донського козачого полку (повна офіційна назва: «12-й Донской казачий
Генерал-Фельдмаршала Князя Потемкина-Таврического полк 11 кавалерийской
дивизии») і 18 Волинської прикордонної бригади. Із офіцерами жили їхні
сім’ї – це підтверджується і знімком родини Фоми Фурмана. Двоє невідомих
на ньому – це, можливо, мати і брат дружини, не виключено, що були за
походженням місцевими.
Взагалі Радзивилів того часу – цілком
респектабельне містечко. Сюди направляли на службу чиновників і
військових високих звань, деякі залишалися в ньому і після виходу у
відставку, доживали тут віку. Наприклад, у Радивилові поховані князь
Петро Вадбольський (1831 – 1885), генерал-лейтенант прикордонної варти
Петро Лазовський (1842 – 1910), генерал-майори Олександр Крамер (1800 –
1971), Оскар Нітц (1847 – 1907), командир Волинської прикордонної варти,
полковник Каранат Бузовський (1785 – 1838), ротмістр Волинської бригади
прикордонної варти Гаврило Сливинський (пом. бл. 1914), начальник
Радзивилівського митного округу, дійсний статський радник Володимир
Благой (1839 – 1895), керуючий Радзивилівською митницею Микола
Баклановський (1835 – 1908). Павло Каверін (1763 – 1853) був сенатором,
дійсним таємним радником, служив калузьким, смоленським губернатором, а
на схилі віку приїхав у Радзивилів до сина, Петра Каверіна, в минулому
приятеля О.Пушкіна. Поховали іменитого чиновника у церкві Павла
Фівейського на міському кладовищі (місце церкви відоме, частина її,
напівзруйнована, реконструйована під каплицю; могила не збереглася).
На жаль, час нещадний. Біля цієї церкви ховали знаних городян, але
деякі могили поруйновані, знищені, хрести без таблиць, так що прізвища
не всіх, хто були тут захоронені, нам відомі. Так само могла загубитися
пам’ять про генерал-лейтенанта Петра Лазовського. Інтернет-довідники і
сьогодні не вказують дати його смерті та місця захоронення. Хоча ці
факти мені вдалося встановити з абсолютною точністю. Років тридцять тому
натрапив на міському кладовищі в бур’янах на частини поваленого
надмогильного пам’ятника, розчистив його поверхню з написом і дізнався,
що був встановлений на могилі Лазовського Петра Тимофійовича, карбування
вказувало: «Генерал-лейтенант прикордонної варти». Розповів про
знахідку місцевому старожилу і краєзнавцю Федору Бортнику – і той
пояснив: насправді могила була біля Свято-Введенської церкви на
Цибухові, але в роки Другої світової війни вона зазнала таких руйнувань,
що її не відбудовували. Прилеглу територію згодом стали виділяти під
індивідуальну забудову, тоді хтось і перевіз зруйнований пам’ятник на
кладовище. Тепер на місці церкви – каплиця.
Довго не вдавалося
натрапити на більш-менш докладну інформацію про Лазовського, а ось тепер
завдяки Інтернет-публікаціям навіть є його портрет.
Лазовський Петро Тимофійович
Про нього розповідають, що був дворянином, православним. У шлюбі мав
сина Миколу, який став капітаном артилерії, та дві дочки. Навчався
приватно. Чини: корнет (23.02.1866), поручик (14.02.1870),
штабс-ротмістр (14.03.1872), перейменований наштабс-капитана
(13.08.1875), капітан (4.04.1876), майор (28.03.1882). На основі
«височайшого повеління» перейменований на підполковника(6.05.1884),
полковник (9.04.1889), генерал-майор за відзачення по службі
(14.04.1902), генерал-лейтенант із увільненням від служби (1.12.1908).
Служба в армії – з 24.05.1864 року. Офіцер 10-го уланського Одеського
герцога Нассауського полку Київського військового округу (м. Ахтирка)
(до 1875). У прикордонній варті – з 13.08.1875 року. Загоновий офіцер
Вержболовської бригади прикордонної варти(16.08.1875 - 1882).
Повертаючись із дозволеної йому відпустки в м. Сувалки, поблизу с.
Єленево за 18 верст від кордону виявив контрабандистів з товаром, що
таємно вивозився. Лазовський їх зупинив і, незважаючи на опір, затримав
(4.06.1878). Мав подяку від міністра фінансів – за участь у справі щодо
вилучення контрабанди в місцевостях, що належать до кордону на 30 – 70
верст (13.03.1880). Оголошена подяка – за участь у раптовій митній
ревізії 08.1881 г. (4.02.1882).
Командир відділу Волинської
бригади прикордонної варти (11.02.1882 - 1885). Командир відділу
Калішської бригади прикордонної варти (19.04.1885 - 1888). В.о.
помічника командира Волинської бригади прикордонної варти (м.
Радзивилів) (29.03.1889 - 21.04.1889). Згодом затверджений на посаді
помічника командира тієї ж бригади (21.04.1889 - 1894). Командир
Томашівской бригади прикордонної варти (м. Томашів) (5.08.1894 – 1906).
Начальник 7-го округу Окремого корпусу прикордонної варти (м. Ташкент)
(1908). Звільнений від служби з мундиром і пенсіями (1.12.1908).
Нагороди Петра Лазовського – ордени: Св. Станіслава 3-го ст. (1874),
Св. Анни 3-го ст. (16.09.1877), Св. Володимира 4-го ст. с мечами і
бантом – за хоробрість і мужність, виявлені при відбитті нападу на нього
натовпу озброєних контрабандистів поблизу м.Сувалки (20.12.1879), Св.
Станіслава 2-го ст. (15.05.1883), Св. Анни 2-го ст. (13.04.1886), Св.
Володимира 3-го ст. (1896); бухарська золота зірка Ордена Благородної
Бухари 1-го ст. (1909).
Про один епізод із життя Лазовського
знаходимо більш докладні відомості. 4 червня 1878 року, на світанку,
загоновий офіцер Вержболовської бригади прикордонної варти капітан
Лазовский, повертаючись із дозволеної йому відпустки у м. Сувалки, до
місця своєї служби, зустрів поблизу с. Єленева, за 18 верст від кордону,
контрабандистів, які перетинали йому шлях на чотирьох парокінних
підводах. Капітан випряг зі своєї упряжки коня, сів верхи і почав
переслідувати зловмисників, які, бачачи за собою енергійну погоню,
швидко від нього віддалялися; проте офіцеру вдалося наздогнати їх,
зупинити і, незважаючи на опір, затримати контрабанду. Уклавши товари на
один віз, Лазовский відправився до с. Єленева, де мав на меті зажадати
від місцевого гмінніго війта конвой для подальшого прямування; однак на
шляху він був зустрінутий натовпом селян, що напали на нього і хотіли
відбити затриману контрабанду; кілька зроблених ним у натовп пострілів з
револьвера розігнали нападників, причому один з них був поранений.
Потім, уже біля села, близько 200 селян, озброєних киями, знову зупинили
Лазовського, який захищався спочатку пострілами з револьвера, a по
закінченні боєприпасів – холодною зброєю, поки не отримав настільки
сильний удар кілком в обличчя, що втратив свідомість. Прийшовши до тями,
побачив, що контрабандні товари забрані, зброї та грошей не стало.
Поблизу стояло кілька євреїв, які пропонували йому гроші за відмову від
подальшої тяганини з контрабандистами. Лазовський відмовився, у селі
взяв у війта коні і поквапився в Сувалки. Там запросив на допомогу
летючу колону № 3 Вержболовської бригади прикордонної варти і, за її
сприяння, розшукав відбиті ним товари. До речі, вони були оцінені
Пилипівською митницею при конфіскації в 3151 р. 21 к. Винні у нападі на
офіцера були виявлені і притягнуті до законної відповідальності.
Ось такі скупі факти до біографії лише одного високопосадовця, причетного до історії Радивилова.
Фрагмент пам'ятника, що стояв на могилі генерала П.Т.Лазовського
Каплиця на місці, де стояла в Радивилові Свято-Введенська церква. Могили зліва, біля ялини
Про могили біля колишньої церкви нагадують ці хрести. Десь тут покоїться прах генерал-лейтенанта прикордонної варти П.Т.Лазовського
Пошук краєзнавчих матеріалів триває. До цього спонукають і листи такого характеру (наведу мовою оригіналів):
«Здравствуйте, уважаемый Владимир! Удивил Ваш сайт систематичностью к
любым вопросам истории Волыни. Для меня все это актуально, т.к. я ищу
своих предков. Они с Волыни. Прапрадет Леонард Червински (польский
шляхтич,1800? г.р.,), его сын Франц-Николай, работал на таможне
Радивилова. Буду признателен Вам за любую информацию».
«Вы,
наверняка, изучили немало специальной литературы, просматривали
письменные первоисточники, в том числе архивные материалы. Вам нигде не
попадалось описание одного события. В 1869 году из Радзивиловавыехала
большая группа государственных крестьян (в основном поляки-однодворцы,
сорок семей) для поселения в Таврической губернии. Среди переселенцев
была семья Гулевичей. Связан выезд был с Указом от 24.11.1868 г. «О
поземельном устройстве государственных крестьян в 36 губерниях». Вам
нигде не встречалось упоминание об этом переселении, а также фамилия
"Гулевичи"? Буду Вам признательна за любую подсказку!»
«Здравствуйте, уважаемый Владимир Иванович. Не могли бы Вы подсказать
мне, сохранились ли метрические книги радзивиловской церкви за 1881-1882
г.г. или аналогичная информация? (Я пытаюсь найти что-то о рождении
моей прабабки Антонины Викторовны Арендт, отец которой часто приезжал в
гости к своему брату Петру Болеславовичу, в 1879 г. служившему в
Волынской бригаде погр. стражи). Был бы очень Вам признателен за ответ».
Такого змісту листів чимало. Поки що їх авторам, на жаль, нічого допомогти не зміг.
